Parafia Greckokatolicka we Wrocławiu

Zarys Historii
Історичний огляд
Historical Outline
Historischer Überblick


Zarys Historii

Katedra Eparchii Wrocławsko-Gdańskiej Kościoła Greckokatolickiego pod wezwaniem św. Wincentego i św. Jakuba ma bogatą historię.

Gdy w 1226 r. do Wrocławia przybyli z Pragi franciszkanie, przy dzisiejszym placu Biskupa Nankiera 15, książę Henryk Pobożny ufundował dla nich kościół i klasztor Św. Jakuba. Po śmierci Henryka w bitwie pod Legnicą dokończenie tego dzieła stało się udziałem wdowy, księżnej Anny. Zwłoki księcia Henryka Pobożnego złożono w krypcie prezbiterium ufundowanej przez niego świątyni.

Kościół utrzymany w stylu romańskim był budowlą trójnawową, a jej fragmenty pochodzące z XII w. zachowały się w ścianach świątyni do dzisiaj. Z kościołem Św. Jakuba związana jest ważna dla Wrocławia data 12 grudnia 1261 r., kiedy nastąpiła lokacja Nowego Miasta. Akt ten wystawili synowie Henryka Pobożnego – Henryk III i Władysław w obecności księżnej Anny i dostojników kościelnych, a uroczystość odbyła się w kościele Franciszkanów.

Rozbudowa kościoła w kształcie jaki obecnie posiada rozpoczęła się w pierwszej połowie XIV w. od prezbiterium, w którym stanął gotycki sarkofag księcia Henryka Pobożnego. Czas wznoszenia nawy głównej przypada na przełom XIV i XV w., gdy powiększono ją w kierunkach wschodnim i zachodnim, tak, że długość wyniosła 77.5 m. Kościół wtedy, według zapisu Bartłomieja Stenusa (1512) miał 20 ołtarzy. Smukłą wieżę kościoła zlokalizowano po stronie południowej między prezbiterium a nawą główną.

W 1339 r. gdy biskup Nankier, gorliwy obrońca praw Polski do Śląska, rzucił klątwę na króla Czech Jana Luksemburczyka (stało się to właśnie w klasztorze franciszkanów), zakonnicy ci wraz z niemiecką radą miejską opowiedzieli się przeciw biskupowi. Po roku 1517 większość mnichów przeszła na protestantyzm, opuszczając klasztor. W 1529 r. nieliczni franciszkanie, którzy wytrwali przy katolicyzmie, zostali przeniesieni do opustoszałego klasztoru Św. Doroty przy ul. Świdnickiej, a zwolniony w ten sposób klasztor i kościół przy pl. Bp. Nankiera otrzymali premonstratensi z opactwa Św. Wincentego w Ołbinie (w rejonie dzisiejszych ulic Nowowiejskiej i B. Prusa).

3 czerwca 1530 r. premonstratensi, zwani też norbertanami, dokonali poświęcenia kościoła przy dzisiejszym pl. Bp. Nankiera, zmieniając zarazem jego wezwanie na Św. Wincentego.

W okresie renesansu klasztor premonstratensów zubożał i zakonników nic stać było na remonty kościoła. W 1585 r. opat Jan VIII Cyrus dał w zastaw rożne kosztowności klasztorne (lichtarze, pozłacane talerze). Znaczna poprawa materialnej sytuacji klasztoru nastąpiła dopiero na początku XVII w. i wtedy przeprowadzono remont wnętrza kościoła: przybyły nowe organy, a pod chórem muzycznym dwie kaplice, sprawiono trzy ołtarze, odnowiono sarkofag Henryka Pobożnego.

W latach 1662 – 1674 kościół otrzymał nowe, jednolite wyposażenie barokowe. Należały do niego piękne rzeźbione stalle z lat 1662 – 1665, nowy ołtarz główny i tabernakulum z 1667 r. Ołtarz ów, dzieło Franciszka Zellera, został w rok później ozdobiony przez Jerzego Czerniaka, któremu wypłacono za tę pracę 210 talarów. Tenże Czermak otrzymał zlecenie na pomalowanie balustrady na stopniach i kraty przed prezbiterium. Do nowego wyposażenia należały też rzeźby figuralne dłuta Franciszka Zellera, ołtarze boczne, ambona z roku 1673, prospekt organowy. Kościół upiększały również cenne obrazy pędzla Michała Willmanna (m.in. Wniebowzięcia Maryi, Chrystusa Ukrzyżowanego, świętych Jana Chrzciciela, Jadwigi, Stanisława) oraz ze szkoły Willmana. W 1699 r. premonstratensi zbudowali południową kruchtę zaprojektowaną przez Jana Jerzego Knolla, a obok niej, na zamówienie opata Bogusława Czeleszowskiego, wzniesiono kolumnę z piaskowca, na której stanęła statua Matki Boskiej.

W latach 1723 – 1727 po stronie południowej kościoła, na miejscu zburzonej starej kaplicy, powstała kaplica pod wezwaniem Matki Boskiej Bolesnej, która okazała się najważniejszym dokonaniem budowlanym premonstratensów z XVIII stuleciu. Projekt kaplicy, wybitnego dzieła architektonicznego doby późnego baroku, wyszedł spod ręki budowniczego miejskiego Krzysztofa Hacknera, a fundatorem był ówczesny opat klasztoru Ferdynand Hochberg. Kaplica, zbudowana na planie prostokąta, otrzymała bogaty wystrój. Były to freski pod kopułą ze scenami z życia Matki Boskiej (1725), rzeźby dłuta Jana Jerzego Urbańskiego, kamienne ozdoby z warsztatu Jana Adama Kharingera, krata uznana za arcydzieło sztuki kowalskiej i in. W ołtarzu umieszczono XV – wieczną Pietę, na zewnątrz zaś min. statuy Matki Boskiej, Św. Barbary i św. Jana Nepomucena. W 1746 r. kościół otrzymał jeszcze 15 dużych obrazów pędzla Filipa Bentuma, przedstawiających życie Św. Wincentego. Po sekularyzacji w roku 1810 kościół zaczął pełnić funkcję parafialnego. Ostatnim przedwojennym proboszczem był Paul Brosig, który zmarł 26.11.1944 r.

Zniszczenia kościoła i budynku poklasztornego w 1945 r. oceniono na 75 procent. Wieża trafiona została pociskiem, a spadający gruz zburzył południową ścianę chóru. Dzieła zniszczenia dopełnił pożar w dniu 1 kwietnia 1945 r.: spłonęły dachy, runęły wszystkie sklepienia. Lista strat objęła też większość wyposażenia i wystroju, w tym także wnętrza kaplicy Matki Boskiej Bolesnej, gdzie ponadto poważnie ucierpiały mury. Sarkofag Henryka Pobożnego, wcześniej ukryty przez konserwatorów niemieckich w Wierzbinie pod Świdnicą, a po wojnie odnaleziony, znajduje się obecnie w Muzeum Narodowym. Ocalałe stalle zostały przeniesione do prezbiterium wrocławskiej katedry św. Jana Chrzciciela na Ostrowie Tumskim. Odbudowa świątyni odbywała się etapami i ostateczna restauracja trwa do dnia dzisiejszego.

Okazała gotycka bazylika na dzisiejszym pl. Bp. Nankiera już z chwilą swego powstania znalazła się w rzędzie największych kościołów Wrocławia. Trzynawowy, pięcioprzęsłowy korpus oraz jednonawowe, sześcioprzęsłowe prezbiterium, zakończone trójbocznie, mają łącznie 77,5 m. długości. Wysokość wnętrza nawy głównej sięgnęła 23 m., a prezbiterium ma 33,25 m. długości i 8,6 m. szerokości: szerokość trzech naw kościoła wynosi 22 m. w tym zaś nawy środkowej 7,9 m. Wnętrze nakryte jest sklepieniami krzyżowo żebrowymi. Zachowana do dziś w swym zasadniczym kształcie budowla wzniesiona jest z cegły, oprócz której niewielkie tylko zastosowanie znalazł kamień ciosany. Smukła wieża powstała na rzucie kwadratu: ponad galeryjką przechodzi w dwupiętrowe przedłużenie ośmioboczne. Dach tradycyjnie pokryty jest dachówką.

W roku 1997 odbył się we Wrocławiu 46 Międzynarodowy Kongres Eucharystyczny i z tej okazji Ojciec Święty Jan Paweł II przyjął kościół św. Wincentego w darze od Arcybiskupa Metropolity księdza Kardynała Henryka Gulbinowicza i ustanawiając ten kościół Katedrą Diecezji Wrocławsko-Gdańskiej Kościoła Greckokatolickiego, przekazał go wiernym na ręce pierwszego Biskupa Teodora Majkowicza.

Parafia kościoła greckokatolickiego we Wrocławiu przeprowadziła w latach 1997 – 99 niezbędne prace remontowe i adaptacyjne dla potrzeb obrządku wschodniego. Pomyślne zakończenie tych prac było możliwe dzięki dużemu zaangażowaniu i umiejętnościom organizacyjnym ks. mitrata Piotra Kryka. proboszcza parafii i administratora Diecezji Wrocławsko-Gdańskiej.

W świątyni tej od dnia 1 maja 1999 i odprawiane są msze w języku ukraińskim codziennie o godz. 8:00 a w niedziele i święta o godz. 10:00.

Opracowano na podstawie publikacji Zygmunta Antkowiaka „Kościoły Wrocławia”,
wyd. Muzeum Archidiecezjalne we Wrocławiu, 1991 r.

Opracowanie tekstów: Iwan Andrunyk, Wira Bednarek, Zenon Salamon

↑ Początek strony



Історичний огляд
Кафедральний собор Вроцлавсько-Гданської єпархії Греко-католицької церкви, присвячений Святому Вінсенту та Святому Якову, має багату історію.

Коли францисканці прибули до Вроцлава з Праги у 1226 році, герцог Генріх Благочестивий заснував для них церкву та монастир Святого Якова на сучасній площі Біскупа Нанк'єра, 15. Після смерті Генріха в битві під Легницею його вдова, герцогиня Анна, відповідала за завершення цієї роботи. Останки герцога Генріха Благочестивого були поховані в крипті вівтаря заснованої ним церкви.

Романський костел був тринефною спорудою, фрагменти якої, що датуються 12 століттям, збереглися в стінах донині. 12 грудня 1261 року, знаменна дата для Вроцлава, пов'язана з церквою Святого Якова, коли було засновано Нове Місто. Цей акт підписали сини Генріха Благочестивого, Генріх III та Владислав, у присутності герцогині Анни та церковних сановників, а церемонія відбулася у францисканському костелі.

Розширення церкви до її сучасного вигляду розпочалося в першій половині XIV століття з вівтарної частини, де було розміщено готичний саркофаг герцога Генріха Благочестивого. Будівництво головного нефа розпочалося на рубежі XIV та XV століть, коли його розширили на схід та захід, досягнувши довжини 77,5 метрів. У той час, згідно з записами Варфоломія Стенуса (1512), церква мала 20 вівтарів. Струнка церковна вежа розташовувалася з південного боку між вівтарною частиною та головним нефом.

У 1339 році, коли єпископ Нанкер, ревний захисник прав Польщі на Сілезію, відлучив від церкви короля Богемії Яна Люксембурзького (це сталося у францисканському монастирі), ченці разом з німецькою міською радою виступили проти єпископа. Після 1517 року більшість ченців перейшли до протестантства, покинувши монастир. У 1529 році небагатьох францисканців, які залишилися католиками, перевели до покинутого монастиря Святої Дороти на вулиці Свідницькій, а порожній монастир і церкву на площі єпископа Нанкера передали премонстратам з абатства Святого Вінсента в Олбіні (в районі сучасних вулиць Нововейської та Б. Пруса).

3 червня 1530 року премонстрати, також відомі як норбертинці, освятили церкву на сучасній площі єпископа Нанкера, змінивши її назву на Святого Вінсента. Вінсента.

В епоху Відродження премонстратинський монастир збіднів, і ченці більше не могли дозволити собі ремонт церкви. У 1585 році абат Іван VIII Кір передав у заставу різні монастирські цінності (свічники, позолочені тарілки). Значне покращення фінансового становища монастиря відбулося лише на початку XVII століття, коли інтер'єр церкви було відремонтовано: було додано новий орган, під хорами прибудовано дві каплиці, побудовано три вівтарі та відреставровано саркофаг Генріха Благочестивого.

Між 1662 та 1674 роками церква отримала нове, однорідне барокове оздоблення. Серед них були красиві різьблені лавки, що датуються 1662–1665 роками, новий головний вівтар та табернакул 1667 року. Цей вівтар, роботи Францішека Целлера, був прикрашений роком пізніше Єжи Черняком, якому за роботу заплатили 210 талерів. Чермаку було доручено розписати балюстраду на сходах та решітку перед вівтарем. Нове оздоблення також включало фігуративні скульптури Францішека Целлера, бічні вівтарі, амвон 1673 року та корпус органу. Костел також був прикрашений цінними картинами Міхала Вільмана (серед яких «Успіння Марії», «Розп'ятий Христос», «Святі Іван Хреститель», «Ядвіга» та «Станіслав») та зі школи Вільмана. У 1699 році премонстрати збудували південний ґанок за проектом Яна Єжи Кнолля. Поруч з ним, на прохання абата Богуслава Челешовського, було встановлено піщаникову колону, на якій стояла статуя Діви Марії. Між 1723 і 1727 роками на південній стороні костелу, на місці знесеної старої каплиці, було збудовано каплицю, присвячену Матері Божій Скорботній. Це виявилося найважливішим будівельним досягненням премонстратів у XVIII столітті. Каплиця, видатний архітектурний твір епохи пізнього бароко, була спроектована міським архітектором Кшиштофом Гакнером за кошти тодішнього абата монастиря Фердинанда Гохберга. Каплиця, збудована на прямокутному плані, була розкішно оздоблена, зокрема фресками під куполом, що зображують сцени з життя Діви Марії (1725), скульптурами Яна Єжи Урбанського, кам'яними прикрасами з майстерні Яна Адама Харінгера, шпалерою, яка вважається шедевром ковальської справи, та іншими. У вівтарі було розміщено «П'єту» XV століття, а зовні — статуї Діви Марії, Святої Варвари та Святого Яна Непомуцького. У 1746 році церква отримала ще 15 великих картин Філіпа Бентума, що зображують життя Святого Вінсента. Після секуляризації в 1810 році церква почала служити парафіяльною церквою. Останнім довоєнним парафіяльним священиком був Пауль Бросіг, який помер 26 листопада 1944 року.

Руйнування церкви та колишньої будівлі монастиря у 1945 році оцінювалися на 75 відсотків. Вежу вразив снаряд, а падаючі уламки зруйнували південну стіну хору. Пожежа 1 квітня 1945 року довершила руйнування: дахи згоріли, а всі склепіння обвалилися. Список втрат також включав більшу частину меблів та декору, включаючи інтер'єр каплиці Матері Божої Скорботної, де стіни також були сильно пошкоджені. Саркофаг Генріха Благочестивого, раніше захований німецькими реставраторами у Вежбіні поблизу Свідниці та знову відкритий після війни, зараз знаходиться в Національному музеї. Збережені хорові лави були перенесені до вівтаря вроцлавського собору Святого Івана Хрестителя на Тумському острові. Реконструкція церкви відбувалася поетапно, і остаточна реставрація триває донині.

Вражаюча готична базиліка на території сучасної Єпископської площі. З моменту свого будівництва Нанк'єрський костел став одним з найбільших храмів Вроцлава. Його тринефний, п'ятипролітний неф та однонефний, шестипролітний вівтар, що завершується тригранною аркою, мають загальну довжину 77,5 метрів. Внутрішня висота головного нефа сягала 23 метрів, тоді як вівтар має довжину 33,25 метра та ширину 8,6 метра: ширина трьох нефів становить 22 метри, включаючи центральний неф, який має 7,9 метра. Інтер'єр перекритий хресто-ребристими склепіннями. Будівля, що збереглася в основному вигляді донині, побудована з цегли, лише з незначним використанням обробленого каменю. Струнка вежа має квадратний план: над галереєю вона переходить у двоповерхову восьмикутну прибудову. Дах традиційно покритий черепицею.

У 1997 році у Вроцлаві відбувся 46-й Міжнародний євхаристійний конгрес, і з цієї нагоди Святий Отець Іван Павло II прийняв церкву Святого Вінсента як дар від митрополита-архієпископа кардинала Генрика Гульбіновича, і, встановивши цю церкву як кафедральний собор Вроцлавсько-Гданської єпархії Греко-Католицької Церкви, передав її вірним під керівництвом першого єпископа Теодора Майковича.

Греко-католицька парафія у Вроцлаві провела необхідні ремонтні та адаптаційні роботи для східного обряду між 1997 і 1999 роками. Успішне завершення цієї роботи стало можливим завдяки значній відданості та організаторським здібностям отця митрата Петра Крика, парафіяльного священика та адміністратора Вроцлавсько-Гданської єпархії.

З 1 травня 1999 року в цій церкві щодня о 8:00 ранку, а в неділю та свята о 10:00 ранку проводяться меси українською мовою.

На основі публікації Зигмунта Антковяка «Церкви Вроцлава», видано Архієпархіальним музеєм у Вроцлаві, 1991

Тексти підготували: Іван Андруник, Віра Беднарек, Зенон Саламон

↑ Верх сторінки



Historical Outline
The Cathedral of the Wrocław-Gdańsk Eparchy of the Greek Catholic Church, dedicated to St. Vincent and St. James, has a rich history.

When the Franciscans arrived in Wrocław from Prague in 1226, Duke Henry the Pious founded the Church and Monastery of St. James for them at today's Plac Biskupa Nankiera 15. After Henry's death in the Battle of Legnica, his widow, Duchess Anna, was responsible for completing this work. The remains of Duke Henry the Pious were interred in the crypt of the chancel of the church he founded.

The Romanesque church was a three-nave structure, and fragments of it, dating back to the 12th century, have survived in the walls to this day. December 12, 1261, a significant date for Wrocław, is associated with the Church of St. James, when the New Town was founded. This act was signed by Henry the Pious's sons, Henry III and Władysław, in the presence of Duchess Anna and church dignitaries, and the ceremony took place in the Franciscan Church.

The expansion of the church into its current form began in the first half of the 14th century with the chancel, where the Gothic sarcophagus of Duke Henry the Pious was placed. The construction of the main nave began at the turn of the 14th and 15th centuries, when it was expanded east and west, reaching a length of 77.5 meters. At that time, according to the records of Bartholomew Stenus (1512), the church had 20 altars. The slender church tower was located on the southern side between the chancel and the main nave.

In 1339, when Bishop Nankier, a zealous defender of Poland's rights to Silesia, excommunicated John of Luxembourg, King of Bohemia (this occurred in the Franciscan monastery), the monks, along with the German city council, opposed the bishop. After 1517, most of the monks converted to Protestantism, leaving the monastery. In 1529, the few Franciscans who remained Catholic were transferred to the abandoned St. Dorothy Monastery on Swidnicka Street, and the vacant monastery and church on Bishop Nankier Square were given to the Premonstratensians from St. Vincent's Abbey in Ołbin (in the area of present-day Nowowiejska and B. Prusa Streets).

On June 3, 1530, the Premonstratensians, also known as the Norbertines, consecrated the church on today's Bishop Nankier Square, changing its name to St. Vincent. Vincent.

During the Renaissance, the Premonstratensian monastery grew impoverished, and the monks could no longer afford church renovations. In 1585, Abbot John VIII Cyrus pledged various monastery valuables (candlesticks, gilded plates). A significant improvement in the monastery's financial situation occurred only at the beginning of the 17th century, when the church's interior was renovated: a new organ was added, two chapels were added under the choir loft, three altars were built, and the sarcophagus of Henry the Pious was restored.

Between 1662 and 1674, the church received new, uniform Baroque furnishings. These included beautiful carved stalls dating from 1662 to 1665, a new main altar, and a tabernacle from 1667. This altar, the work of Franciszek Zeller, was decorated a year later by Jerzy Czerniak, who was paid 210 thalers for the work. Czermak was commissioned to paint the balustrade on the steps and the grate in front of the chancel. The new furnishings also included figurative sculptures by Franciszek Zeller, side altars, a pulpit from 1673, and an organ casing. The church was also embellished with valuable paintings by Michał Willmann (including the Assumption of Mary, the Crucified Christ, Saints John the Baptist, Jadwiga, and Stanislaus) and from Willmann's school. In 1699, the Premonstratensians built a south porch designed by Jan Jerzy Knoll. Next to it, at the request of Abbot Bogusław Czeleszowski, a sandstone column was erected, supporting a statue of the Virgin Mary. Between 1723 and 1727, on the south side of the church, on the site of the demolished old chapel, a chapel dedicated to Our Lady of Sorrows was built. This proved to be the most important building achievement of the Premonstratensians in the 18th century. The chapel, an outstanding architectural work of the late Baroque period, was designed by the city architect Krzysztof Hackner and funded by the monastery's then-abbot, Ferdynand Hochberg. The chapel, built on a rectangular plan, was lavishly decorated, including frescoes under the dome depicting scenes from the life of the Virgin Mary (1725), sculptures by Jan Jerzy Urbański, stone ornaments from the workshop of Jan Adam Kharinger, a trellis considered a masterpiece of blacksmithing, and others. A 15th-century Pietà was placed in the altar, while statues of the Virgin Mary, St. Barbara, and St. John of Nepomuk were placed outside. In 1746, the church received 15 more large paintings by Filip Bentum, depicting the life of St. Vincent. After secularization in 1810, the church began serving as a parish church. The last pre-war parish priest was Paul Brosig, who died on November 26, 1944.

The destruction of the church and former monastery building in 1945 was estimated at 75 percent. The tower was hit by a shell, and falling debris demolished the southern wall of the choir. A fire on April 1, 1945, completed the destruction: the roofs burned and all the vaults collapsed. The list of losses also included most of the furnishings and décor, including the interior of the Chapel of Our Lady of Sorrows, where the walls were also severely damaged. The sarcophagus of Henry the Pious, previously hidden by German conservators in Wierzbin near Świdnica and rediscovered after the war, is currently located at the National Museum. The surviving choir stalls were moved to the chancel of Wrocław's Cathedral of St. John the Baptist on Ostrów Tumski. The church's reconstruction took place in stages, and the final restoration is ongoing to this day.

The impressive Gothic basilica in what is now Bishop Square. From the moment of its construction, Nankiera Church became one of Wrocław's largest churches. Its three-nave, five-bay nave and single-nave, six-bay chancel, terminating in a three-sided arc, have a combined length of 77.5 meters. The interior height of the main nave reached 23 meters, while the chancel is 33.25 meters long and 8.6 meters wide: the width of the three naves is 22 meters, including the central nave, which is 7.9 meters. The interior is covered with cross-ribbed vaults. The building, preserved in its basic form to this day, is constructed of brick, with only minor use of dressed stone. The slender tower is built on a square plan: above the gallery, it flows into a two-story octagonal extension. The roof is traditionally covered with tiles.

In 1997, the 46th International Eucharistic Congress took place in Wrocław, and on this occasion, Holy Father John Paul II welcomed the Church of St. Vincent as a gift from Metropolitan Archbishop Cardinal Henryk Gulbinowicz, and establishing this church as the Cathedral of the Wrocław-Gdańsk Diocese of the Greek Catholic Church, he handed it over to the faithful under the first Bishop, Teodor Majkowicz.

The Greek Catholic parish in Wrocław carried out essential renovation and adaptation work for the Eastern Rite between 1997 and 1999. The successful completion of this work was possible thanks to the considerable commitment and organizational skills of Father Mitrat Piotr Kryk, parish priest and administrator of the Wrocław-Gdańsk Diocese.

Since May 1, 1999, masses in Ukrainian have been celebrated in this church daily at 8:00 AM and on Sundays and holidays at 10:00 AM.

Based on the publication "Churches of Wrocław" by Zygmunt Antkowiak, published by Archdiocesan Museum in Wrocław, 1991

Texts prepared by: Iwan Andrunyk, Wira Bednarek, Zenon Salamon

↑ Top of Page



Historischer Überblick
Die Kathedrale der Breslau-Danziger Eparchie der Griechisch-Katholischen Kirche, die dem Heiligen Vinzenz und Jakobus geweiht ist, blickt auf eine reiche Geschichte zurück.

Als die Franziskaner 1226 aus Prag nach Breslau kamen, gründete Herzog Heinrich der Fromme für sie die St.-Jakobs-Kirche und das Kloster am heutigen Plac Biskupa Nankiera 15. Nach Heinrichs Tod in der Schlacht bei Liegnitz war seine Witwe, Herzogin Anna, für die Vollendung dieses Werks verantwortlich. Die sterblichen Überreste von Herzog Heinrich dem Frommen wurden in der Krypta des Chors der von ihm gegründeten Kirche beigesetzt.

Die romanische Kirche war ein dreischiffiger Bau, dessen Fragmente aus dem 12. Jahrhundert bis heute in den Mauern erhalten sind. Der 12. Dezember 1261, ein bedeutendes Datum für Breslau, ist mit der St.-Jakobs-Kirche verbunden, als die Neustadt gegründet wurde. Diese Urkunde wurde von Heinrichs Söhnen, Heinrich III. und Władysław, im Beisein von Herzogin Anna und kirchlichen Würdenträgern unterzeichnet. Die Zeremonie fand in der Franziskanerkirche statt.

Der Ausbau der Kirche zu ihrer heutigen Form begann in der ersten Hälfte des 14. Jahrhunderts mit dem Chor, in dem der gotische Sarkophag von Herzog Heinrich dem Frommen aufbewahrt wurde. Der Bau des Hauptschiffs begann um die Wende vom 14. zum 15. Jahrhundert. Es wurde nach Osten und Westen erweitert und erreichte eine Länge von 77,5 Metern. Zu dieser Zeit verfügte die Kirche laut Aufzeichnungen von Bartholomäus Stenus (1512) über 20 Altäre. Der schlanke Kirchturm befand sich an der Südseite zwischen Chor und Hauptschiff.

Als Bischof Nankier, ein eifriger Verteidiger der polnischen Rechte an Schlesien, 1339 den böhmischen König Johann von Luxemburg exkommunizierte (dies geschah im Franziskanerkloster), stellten sich die Mönche gemeinsam mit dem deutschen Stadtrat dem Bischof entgegen. Nach 1517 konvertierten die meisten Mönche zum Protestantismus und verließen das Kloster. 1529 wurden die wenigen verbliebenen katholischen Franziskaner in das verlassene Dorothea-Kloster in der Swidnicka-Straße überführt, und das leerstehende Kloster und die Kirche am Bischof-Nankier-Platz wurden den Prämonstratensern der St.-Vincentius-Abtei in Ołbin (im Gebiet der heutigen Nowowiejska- und B.-Prusa-Straße) übergeben.

Am 3. Juni 1530 weihten die Prämonstratenser, auch Norbertiner genannt, die Kirche am heutigen Bischof-Nankier-Platz und änderten ihren Namen in St. Vincent.

Während der Renaissance verarmte das Prämonstratenserkloster, und die Mönche konnten sich keine Renovierungsarbeiten mehr leisten. 1585 verpfändete Abt Johannes VIII. Kyros verschiedene Wertgegenstände des Klosters (Leuchter, vergoldete Teller). Eine deutliche Verbesserung der finanziellen Lage des Klosters trat erst zu Beginn des 17. Jahrhunderts ein, als das Innere der Kirche renoviert wurde: Eine neue Orgel wurde hinzugefügt, zwei Kapellen unter der Chorempore wurden hinzugefügt, drei Altäre errichtet und der Sarkophag Heinrichs des Frommen restauriert.

Zwischen 1662 und 1674 erhielt die Kirche eine neue, einheitliche Barockausstattung. Dazu gehörten ein wunderschön geschnitztes Chorgestühl aus den Jahren 1662 bis 1665, ein neuer Hauptaltar und ein Tabernakel aus dem Jahr 1667. Dieser Altar, ein Werk von Franciszek Zeller, wurde ein Jahr später von Jerzy Czerniak ausgeschmückt, der dafür 210 Taler erhielt. Czermak wurde beauftragt, die Balustrade auf den Stufen und das Gitter vor dem Altarraum zu bemalen. Zur neuen Ausstattung gehörten außerdem figürliche Skulpturen von Franciszek Zeller, Seitenaltäre, eine Kanzel aus dem Jahr 1673 und ein Orgelgehäuse. Die Kirche wurde außerdem mit wertvollen Gemälden von Michał Willmann (darunter Mariä Himmelfahrt, der Gekreuzigte, die Heiligen Johannes der Täufer, Hedwig und Stanislaus) und aus Willmanns Schule geschmückt. 1699 errichteten die Prämonstratenser ein Südportal nach einem Entwurf von Jan Jerzy Knoll. Daneben wurde auf Wunsch von Abt Bogusław Czeleszowski eine Sandsteinsäule mit einer Marienstatue errichtet. Zwischen 1723 und 1727 wurde an der Südseite der Kirche, an der Stelle der abgerissenen alten Kapelle, eine Kapelle zu Ehren der Schmerzensmutter errichtet. Dies erwies sich als die bedeutendste Bauleistung der Prämonstratenser im 18. Jahrhundert. Die Kapelle, ein herausragendes architektonisches Werk des Spätbarock, wurde vom Stadtarchitekten Krzysztof Hackner entworfen und vom damaligen Abt des Klosters, Ferdynand Hochberg, gestiftet. Die auf rechteckigem Grundriss errichtete Kapelle war reich verziert, darunter Fresken unter der Kuppel mit Szenen aus dem Leben der Jungfrau Maria (1725), Skulpturen von Jan Jerzy Urbański, Steinornamente aus der Werkstatt von Jan Adam Kharinger, ein Spalier, das als Meisterwerk der Schmiedekunst gilt, und mehr. Im Altar befand sich eine Pietà aus dem 15. Jahrhundert, während im Außenbereich Statuen der Jungfrau Maria, der Heiligen Barbara und des Heiligen Johannes von Nepomuk aufgestellt waren. 1746 erhielt die Kirche 15 weitere große Gemälde von Filip Bentum, die das Leben des Heiligen Vinzenz darstellen. Nach der Säkularisierung im Jahr 1810 diente die Kirche als Pfarrkirche. Der letzte Pfarrer vor dem Krieg war Paul Brosig, der am 26. November 1944 starb.

Die Zerstörung der Kirche und des ehemaligen Klostergebäudes im Jahr 1945 wurde auf 75 Prozent geschätzt. Der Turm wurde von einer Granate getroffen, und herabfallende Trümmer zerstörten die Südwand des Chors. Ein Brand am 1. April 1945 komplettierte die Zerstörung: Die Dächer brannten aus, und alle Gewölbe stürzten ein. Zu den Verlusten gehörten auch die meisten Einrichtungsgegenstände und Dekorationen, darunter das Innere der Kapelle der Schmerzensmutter, deren Wände ebenfalls schwer beschädigt wurden. Der Sarkophag Heinrichs des Frommen, der zuvor von deutschen Restauratoren in Wierzbin bei Świdnica versteckt und nach dem Krieg wiederentdeckt wurde, befindet sich heute im Nationalmuseum. Das erhaltene Chorgestühl wurde in den Chorraum der Breslauer Kathedrale St. Johannes des Täufers auf der Dominsel überführt. Der Wiederaufbau der Kirche erfolgte schrittweise, und die endgültige Restaurierung dauert bis heute an.

Die beeindruckende gotische Basilika auf dem heutigen Bischofsplatz. Die Nankiera-Kirche zählte seit ihrer Erbauung zu den größten Kirchen Breslaus. Ihr dreischiffiges, fünfjochiges Mittelschiff und der einschiffige, sechsjochige Chor, die in einem dreiseitigen Bogen enden, haben eine Gesamtlänge von 77,5 Metern. Die Innenhöhe des Hauptschiffs erreichte 23 Meter, während der Chor 33,25 Meter lang und 8,6 Meter breit war. Die Breite der drei Schiffe beträgt 22 Meter, einschließlich des Mittelschiffs mit 7,9 Metern. Der Innenraum ist mit Kreuzrippengewölben bedeckt. Das Gebäude, das in seiner Grundform bis heute erhalten ist, besteht aus Backstein, wobei nur geringfügig Werkstein verwendet wurde. Der schlanke Turm hat einen quadratischen Grundriss und geht über der Galerie in einen zweistöckigen achteckigen Anbau über. Das Dach ist traditionell mit Ziegeln gedeckt.

1997 fand in Breslau der 46. Internationale Eucharistische Kongress statt. Bei dieser Gelegenheit nahm Papst Johannes Paul II. die St.-Vincentius-Kirche als Geschenk von Metropolit Erzbischof Kardinal Henryk Gulbinowicz entgegen. Er errichtete sie zur Kathedrale der Diözese Breslau-Danzig der Griechisch-Katholischen Kirche und übergab sie den Gläubigen unter dem ersten Bischof, Teodor Majkowicz.

Die griechisch-katholische Gemeinde in Breslau führte zwischen 1997 und 1999 wichtige Renovierungs- und Anpassungsarbeiten für den östlichen Ritus durch. Der erfolgreiche Abschluss dieser Arbeiten war dem großen Engagement und den organisatorischen Fähigkeiten von Pater Mitrat Piotr Kryk, Pfarrer und Administrator der Diözese Breslau-Danzig, zu verdanken.

Seit dem 1. Mai 1999 werden in dieser Kirche täglich um 8:00 Uhr und an Sonn- und Feiertagen um 10:00 Uhr Messen in ukrainischer Sprache gefeiert.

Basierend auf der Veröffentlichung „Kirchen von Breslau“ von Zygmunt Antkowiak, herausgegeben vom Erzdiözesanmuseum in Breslau, 1991

Texte erstellt von: Iwan Andrunyk, Wira Bednarek, Zenon Salamon

↑ Seitenanfang